ІСКОВЕЦЬКА СІЛЬСЬКА РАДА
Коротка історична довідка
ІСКІВЦІ (до 20-х pp. XX ст. Юсківці) – село Лубенського району, центр сільської Ради, якій підпорядковане село Пулинці. Розташоване на річці Сліпорід, за 18 км від райцентру.
Виникли на початку XVII ст. під назвою Юсківці. Позначені на карті Г. Л. де Боплана. З 1655 року частиною земель села володів Мгарський монастир, які купив у Марії Бутихи. 1627 року поблизу села побудована Юсківська пустинь. Універсалом лубенського полковника Андрія Марковича від 24.IV.1722 село надане на ранг лукомському сотникові Мартину Кодинцю. 1729 року у селі 44 двори, значиться у Лукомській сотні (1764 р. – 2-ї Пирятинської сотні) Лубенського полку. З 1781 р. входять до Лубенського повіту Київського намісництва. З 1796 р. село – у складі Малоросійської, з 1802 р. – Полтавської губернії. За ревізією 1859 р. в селі Лубенського повіту – 277 дворів, 1889 р. жителів, дерев’яна Успенська церква з окремою дзвіницею (1866), церковнопарафіяльне училище (1847 – 58 учнів). 1863 р. – 302 двори, 1930 жителів. 1884 р. – 82 жителя письменних. 1900 р. в селі (з хуторами) діяло 3 сільські громади (козацька, казенна, селян-власників), 2 ярмарки на рік. 1910 р. – 460 дворів, 2578 жителів, орної землі – 2596 дес., всього посівів – 2216 дес., паровий млин з олійницею.
Ісківці, розташовані на відстані 25 кілометрів від міста Лубни – центр сільської ради, до складу якої входить і село Пулинці.
Село Ісківці знаходиться на правому березі річки Сліпорід, вище за течією на відстані в 2,5 км розташовано село Хорошки (Оржицкий район), нижче за течією примикає село Пятигірці, на протилежному березі - село Пулинці. По селу протікає пересихаючий струмок із загатою. Поруч проходить автомобільний шлях Т- 1713.
Географічні координати:
широта: 49°55'60'' північної широти;
довгота: 32°49'00'' східної довготи;
середня висота над рівнем моря – 93 метри.
Очільником територіальної громади з 1994 року обирається Романюта Микола Васильович.
Вперше село згадується у 1602 році, в реєстрі населених пунктів, що належали князям Вишневецьким. Засновником його легенди і перекази називають лицаря-запорожця Юська, якому вдалося вирватися з тяжкої турецької неволі і оселитися на берегах тихоплинного Сліпороду.
Світ же дізнався про Ісківці завдяки топографічній карті Гійома Левасера де Боплана, вміщеній в його унікальній праці «Опис України», що видана у Франції в 1650 році.
Село у ХІХ столітті – одне з небагатьох в Україні, населення, побут, традиції і звичаї якого детально описані етнографами, фольклористами, краєзнавцями та істориками Олександром Афанасьєвим-Чужбинським, Матвієм Номисом, Василем Милорадовичем і Олександром Лазаревським. Не залишилося воно поза увагою відомих українських письменників Євгена Гребінки, Пантелеймона Куліша і Тараса Шевченка.
Великий Кобзар приїздив сюди до свого товариша, відомого поета і етнографа Афанасьєва-Чужбинського, у 1843, 1845, 1846 роках. У1959-ому в центрі села встановлено погруддя Т.Г. Шевченку, а з 1966 року народним пам’ятником світлій та щирій дружбі Чужбинського та Шевченка стала відновлена «Тарасова криниця», з якої поет полюбляв пити воду, і, де тепер кожного року в останню неділю травня відбувається літературно-мистецьке свято «В сім’ї вольній, новій».
Іменем О.Афанасьєва-Чужбинського названа в селі вулиця, на приміщенні будинку культури облаштовано меморіальну дошку на його честь. Про життя і творчість видатного земляка розповідають експозиції краєзнавчого музею.
В селі не раз зупинявся на короткий відпочинок біля громадського колодязя, що на Загорянці, проїздом з Лубен на свій хутір Баївщину, під Зарогом, Пантелеймон Куліш. Український фольклорист та етнограф Матвій Номис в Ісківцях записав чимало прислів'їв, які увійшли до його фольклорної збірки «Українські приказки, прислів'я і таке інше.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття славилися Ісківці також своїми гамірними ярмарками, що відбувалися двічі на рік. У селі виготовляли цеглу-сирець, працювала артіль малярів, яку очолював ще з дореволюційних часів і аж до 70-х років ХХ століття, чудовий фахівець своєї справи Іван Михайлович Бендрик.
Радянську владу в Ісківцях встановлено в січні 1918 року, однак протрималася вона недовго, бо вже за кілька тижнів село опинилося у вирі громадянської війни.
У квітні 1920-ого утворено Юсківецьку сільську раду, до якої обрано 25 осіб.
У складі Лубенської округи Ісківці з 1923 року.
В середині 20-х років у селі відкрито школу-семирічку, яку в 1936-ому реорганізовано в середню.
З весни 1929 року почали працювати перші товариства спільного обробітку землі та сільська артіль «Червоний господар», а вже на початку 1931-го організовано 7 артілей, до яких вступили майже всі жителі села.
У 1930-1931 роках в Ісковецькому сільбуді працювали курси трактористів, на яких готували спеціалістів для Лубенської та Лазірківської МТС.
Подальший розвиток села зупинився у жахливі 1932-1933 роки, що забрали життя майже 200 односельців.
Наближалася Велика Вітчизняна війна. У 1941 році з колгоспів до армії було забрано спеціально вирощених і підготовлених коней із збруєю та возами-тачанками. У квітні 1942-ого на околицях села з’явилася група радянських десантників, якою було знищено більше двадцяти фашистів та запроданців-поліцаїв. Гітлерівці намагалися захопити сміливців, але їм неодноразово вдавалося вириватися з оточення. З того часу і називають водосховище біля села Пулинці озером Десантників. Мужньо захищали ісківчани Батьківщину на фронтах війни, з вогненних шляхів якої 195 не повернулися до рідного дому.
Після визволення у вересні 1943 року радянськими військами розорене війною село приступило до відбудови. Відновили роботу школа, ветлікарня, ощадкаса, пошта, сільпо. У 1947 році в приміщенні земської і приходської шкіл відкрито дитячий будинок для дітей-сиріт загиблих фронтовиків на чолі з Антоном Павловичем Солонухою.
У 1950 році чотири ісківські господарства об’єднано в одне імені Т.Г.Шевченка під керівництвом Івана Свиридовича Наталенка, до якого у 1953-ому приєднано пулинський «Добробут». Головою колгоспу обрано Івана Романовича Донця, а сільської ради – Михайла Олександровича Молотова.
Зоряним часом, що змінив обличчя села, стали 70-80-і роки ХХ століття, коли колективне господарство очолив умілий організатор Іван Іванович Ручка. Виросла нова вулиця добротних житлових будинків для колгоспників, прокладено водогін, заасфальтовано центральні вулиці, проведено газифікацію сільських помешкань. Окрасою Ісковець стали перші двоповерхівки, зведені у 1982 році, адміністративний будинок колгоспу, торговельний комплекс та дитячий садок. У 1993-ому введено в дію нове приміщення середньої школи, на фасаді якої встановлено меморіальну дошку на честь І.І. Ручки.
Нині сільські землі обробляють філія ТОВ «Баришівська зернова компанія» (Писанка М.В.), фермерське господарство «Вітас і К» (Кузьменко В.І.), селянсько-фермерські господарства: «Добробут» (Денисенко Р.Г.), «Світлана» (Кіяшко Б.Г.), «Віола» (Бродко В.Ю.), «Терпай-Агро» (Терпай М.М.).
З 1993 по 2013 рік в Ісківцях діяв лікувальний центр, оснащений найсучаснішою діагностичною апаратурою. Очолював його висококваліфікований фахівець лікар-терапевт В.П. Шумейко.
Багато відомих людей народились у цьому краї. Серед них Герой Соціалістичної Праці залізничник Є.Н. Федорченко, доктор історичних наук О.І. Кіян, кандидат технічних наук В.І.Клименко, літератори М.В. Костенко, О.І. Рось, М.І. Галіченко та інші.
Добре знаний за межами району народний фольклорний ансамбль «Горлиця» під керівництвом В.П. Галіченко, в репертуарі якого є чимало пісень, створених самодіяльним композитором С.М. Козачковим на слова місцевих авторів.
Взірцем для молоді назавжди залишиться подвиг земляка старшого лейтенанта Володимира Ластовецького, котрий поліг смертю хоробрих на полі бою на чужій афганській землі. Свій вклад у приборкання ядерної стихії на Чорнобильській АЕС внесли 25 жителів сіл Ісківці та Пулинці, де кожен знає їх імена.
Історія сільської ради є невід’ємною часткою історії нашого краю і нашої держави. Віриться, що і наступні її сторінки будуть не менш успішними, цікавими та вагомими.