НА ПОРОЗІ НОВОГО ТИСЯЧОЛІТТЯ

       Магія круглих цифр заворожує людство. І початок нового ти­сячоліття - то немовби перші кроки далекої подорожі. Подорожі в майбутнє. Якими ж рушають у нього Ісківці?

Площа села сьогодні складає 4898 га. Тут мешкають 1209 жите­лів. В селі - 10 вулиць, на яких розташовано 536 будинків, централь­на садиба агрофірми ім. Шевченка (керівник М. В. Андрієнко), діль­нична лікарня та аптека (головний лікар М. В. Корінь), Будинок куль­тури на 300 місць (директор С. М. Котубей), бібліотека (12 тис. од. зб.) (завідуюча Ж. М. Омельченко), середня школа на 360 учнів (ди­ректор Г. В. Рафальська), ветеринарна дільниця (зав. Д. М. Якимен­ко), діагностично-лікувальний центр (лікар В. П. Шумейко), Торго­вий центр (завідуюча К. І. Міщенко), 4 селянські (фермерські) гос­подарства (керівники В. Бродко, Б. Кіяшко, Г. Кіяшко та В. Савосько), 3 приватні торгові точки (підприємці 0. Бродько, 0. Кисляк, В. Лихоштан). Є в Ісківцях хороший спортивний комплекс (спортінструктор В. М. Криворучко) та затишний сільський парк - улюблене місце відпочинку селян.

Ісківці - центр сільської ради, якій підпорядковано село Пулинці (сільський голова М. В. Романюта). Територія сільської ради межує з Вищебулатецькою, Остапівською та Михнівської сільськи­ми радами Лубенського району, а також з Черевківською та Райозерівською сільськими радами Оржицького району.

Село розташоване на березі р. Сліпорід за 18 км від районного центру та за 17 км від залізничної станції Лубни.

Історія села є невід'ємною часткою історії нашої держави з усі­ма її труднощами, негараздами, здобутками й радощами. І сьогодні ми маємо за плечима не лише славний шлях, але й перспективи, які вже розвиднюються.

У нас є не тільки наше минуле, а й майбутнє. Народна мудрість стверджує, що "Сорок років - це старість юності, а п'ятдесят - юність старості".

Ісківці пройшли шлях в 400 років, щоб вступити в пору зрілос­ті. А зрілість, як відомо, найбільш продуктивна і довговічна. У неї твердий крок і щира, чуйна душа...

Нерозривний і вічний зв'язок поколінь, що на протязі століть берегли і плекали рідну землю. А тому, відзначаючи 400-літній юві­лей села, вслід за нашим уславленим земляком поетом Борисом Іл­лічем Олійником, повторимо, як клятву, його безсмертні рядки:

Оцих тополь приречений кортеж

Довічно супроводить Україну,

І традиційні верби, і калина -

Все батьківське, але й синівське - теж!

Одне воно, як матір в нас одна.

Як перше слово - і останнє слово.

Як шабля незагублена Сіркова

І Лисенкова дума неземна.

Все наше - од росинки на вікні

До вічної Тарасової муки -

Передаєм синам своїм і внукам,

І не на день минущий - на віки!

Червень 2002 р.